ГМ-ріпак і європейський ринок: шанс чи ризик для України?

Українські переробники ріпаку звернулися до парламенту з ініціативою внести зміни до закону, який регулює використання ГМО, щоб дозволити імпорт ГМ-ріпаку для подальшої переробки та реекспорту готової продукції. В рамках цієї ініціативи вже відбулися зустрічі представників галузі з першим заступником міністра агрополітики, керівництвом Держпродспоживслужби, фітосанітарної та митної служб.

Головний аргумент переробників — дефіцит вітчизняної сировини через втрату посівних площ ріпаку на окупованих територіях, зменшення загальних площ посіву на 6% у 2025 році та падіння врожайності цієї культури на 8%. Через це виробничі потужності не завантажені повною мірою, відповідно, бюджет недоотримує надходження, а місцеві громади втрачають потенційні робочі місця.

Слід зазначити, що Україна ще в 2007 році ухвалила закон №1103-V, що обмежує обіг ГМО відповідно до європейських стандартів. Адже на шляху до євроінтеграції варто брати до уваги не лише обережне ставлення ЄС до використання ГМ продуктів та інтереси переробників, а й те, які саме переваги отримають аграрії, які вирощують ріпак. 

Позиція переробників олійних культур

Учасники ринку мають позицію, яка підкріплюється практичним досвідом роботи галузі.

Ключовий аргумент переробників полягає в тому, що в Україні фактично переробляється ГМ-ріпак, тож заборона на імпорт ГМ-ріпаку виглядає непослідовною. В'ячеслав Петрище, голова групи Allseeds, пропонує визнати той факт, що попри офіційну позицію всі зацікавлені сторони розуміють, що в нашій країні переробляються ГМ-соя і ГМ-ріпак. Він зазначив, що під час минулого сезону завод компанії переробив близько 150 тисяч тонн ріпаку, отримавши майже 100 тисяч тонн шроту — і весь цей обсяг закупили партнери з Європи, і весь цей обсяг був генетично модифікованим.

Компанії-переробники переконані, що механізми обліку  реалістичні, і вони убезпечать від безконтрольного розповсюдження ГМ-продукції всередині країни. На їхню думку,  контроль доволі простий: для цього використовуються митні склади та система моніторингу з боку контролюючих органів. У процесі можна легко відстежити баланс: при імпорті 100 тисяч тонн ГМ-ріпаку з країни може експортуватись приблизно 40 тисяч тонн олії та 55-60 тисяч тонн шроту. Якщо експортні обсяги менші за розрахункові, це свідчить про залишок ГМ-продукції всередині України, що має тягнути за собою відповідні штрафні санкції.

Куди Україна може експортувати ГМ-шрот ріпаку

Більшість країн регулюють імпорт ГМ-продуктів через системи схвалення, маркування та контролю, зосереджуючись на безпеці для здоров'я людини та навколишнього середовища. Наприклад, Китай заборонив ввезення на територію країни ГМ-продукції. Тож, цей ринок для українського ріпакового шроту закритий.

Натомість Європейський Союз в останні роки значно збільшив імпорт ріпакового шроту, не встановлюючи обмежень щодо його ГМ походження через попит на білкові корми для тваринництва. 

Внутрішні переробні потужності ЄС не можуть повністю забезпечити потреби ринку в ріпаковому шроті. Тому європейці шукають-партнерів-постачальників серед країн, що не входять до об'єднання. У 2024/25 році імпорт ріпакового шроту до ЄС зріс на 16%, досягнувши 681,5 тисяч тонн. Серед основних продавців цього продукту на європейський ринок лідирує ж росія з обсягом 281,8 тисяч тонн, друге місце посідає Білорусь із 208,2 тисячами тонн. Україна значно посилила свої позиції, збільшивши експорт удвічі порівняно з попереднім роком — до 143,5 тисяч тонн. Далі йдуть Велика Британія (24,1 тисячі тонн) та Сербія (14,1 тисячі тонн).

Серед країн-членів ЄС найбільшими імпортерами олійних шротів, включаючи ріпаковий, виступають держави із розвиненим тваринницьким сектором. За обсягами закупівель лідирують Нідерланди, імпортуючи близько 8,1 млн тонн соєвих бобів та шроту щорічно, що в перерахунку становить приблизно 470 кг на одного жителя країни. Іспанія посідає друге місце з показником 5,5 млн тонн річного імпорту (117 кг на людину), Польща — третє, з 2,3 млн тонн (58 кг на людину). Особливу роль відіграють також Німеччина та Італія — їхні порти є ключовими пунктами входу для ГМ-продукції, значна частина якої згодом перерозподіляється до інших країн ЄС.

Політика ЄС щодо ГМО

Варто одразу розмежувати два аспекти: заборона на вирощування ГМО в ЄС не означає заборону на імпорт генетично модифікованої продукції. Так, імпорт ГМ-шроту дозволений практично в країнах ЄС, а його політику щодо ГМО коротко можна сформулювати так: «Не вирощуємо на своїй території, але імпортуємо для власних потреб».

Вирощування генетично модифікованих культур на території ЄС вимагає отримання централізованого дозволу на основі наукової оцінки безпеки, проведеної Європейським агентством з безпеки харчових продуктів. Однак через суттєві розбіжності між державами-членами більшість таких дозволів блокуються. Це призвело до фактичної заборони вирощування ГМ-культур у більшості європейських країн. Наразі єдиною генетично модифікованою культурою, що комерційно вирощується в ЄС, а саме — в Португалії та Іспанії, залишається кукурудза MON810. Але і вона має дуже обмежені площі.

При цьому жодна країна ЄС не відмовилася повністю від імпорту ГМ-продукції, особливо шротів для тваринництва. Навіть ті держави, які категорично проти вирощування ГМ-культур на своїй території, залишають імпорт таких продуктів для забезпечення кормової бази. Показовий приклад — Польща, яка з 2006 року неодноразово відкладала рішення про заборону використання ГМ-кормів. Останнє відтермінування відбулося у жовтні 2024 року з перенесенням заборони аж до 2030 року. Причина — банальна відсутність високобілкових альтернатив для комбікормової промисловості, особливо для птахівництва та свинарства.

Ризики та репутація України 

В подібних ситуаціях ризики завжди присутні, оскільки будь-які рішення щодо ГМО несуть потенційні репутаційні наслідки. Світова дискусія навколо генетично модифікованих організмів залишається напруженою. Крім того, чергові зміни вимагають галузевого обговорення за участю всіх дотичних учасників галузі, з прорахуванням наслідків змін. Зміна регуляторної політики України в цій сфері може викликати резонанс — серед міжнародних партнерів та споживачів української продукції.

Україна, безумовно, має дотримуватися обраного шляху до Європейського Союзу і впроваджувати регуляторні норми відповідно до його вимог і стандартів. Проте в умовах війни держава вимушена відступати на певний час від деяких норм, щоб хоч якось втримувати економіку.

Саме тому перед галузевими експертами, урядовцями та бізнесом постає складне завдання — якщо є економічна необхідність з прорахованими наслідками та ризиками, то, можливо, і є сенс у механізмі, що мав би дозволити підприємствам тимчасову переробку ГМ-продукції. Але умовою є повний контроль, щоб не допустити її потрапляння на внутрішній ринок.

Наша країна позиціонується на світовому ринку як виробник якісної аграрної продукції, і будь-які зміни в політиці щодо ГМО можуть вплинути на сприйняття українського експорту. Водночас, чітке розмежування потоків ГМ та не-ГМ продукції, прозорість процесів переробки та контролю можуть мінімізувати потенційні негативні наслідки для іміджу.

Ключовим аспектом має стати тимчасовий характер таких заходів з чітко визначеними термінами дії та умовами перегляду. У такий спосіб наша країна демонструватиме розуміння важливості дотримання європейських стандартів у довгостроковій перспективі.

Найбільш нагальне питання зараз — створення надійних механізмів контролю, яких поки що немає. Це має бути робота не лише для чиновників. Саме бізнес, зацікавлений у переробці ГМ-ріпаку, і який говорить, що реальність має зафіксуватися у нормі, повинен запропонувати технічні стандарти для підприємств, що працюватимуть з такою сировиною. Якщо залишити розробку вимог на потім чи виключно контролюючим органам, ми ризикуємо отримати або схоже, про що говорять переробники (що по факту в Україні інша ситуація, ніж по закону), або правила, які гарно виглядатимуть на папері, але жоден переробник не зможе їх виконати на практиці.

Висновки та питання до обговорення 

Чи є в України стратегія щодо ГМО? Наразі вона лише формується. У серпні 2023 року був опублікований текст «Закону про державне регулювання генетично-інженерної діяльності та державний контроль за розміщенням на ринку генетично модифікованих організмів і продукції», який набуде чинності у вересні 2026 року.

Водночас із законом почне діяти Постанова Кабміну № 451, яка визначає порядок ведення Державного реєстру ГМО. Буде створена комплексна інформаційна екосистеми, яка забезпечить повний цикл управління даними про зареєстровані в Україні ГМО — від обліку та моніторингу до зберігання й поширення відповідної інформації. Передбачається, що така платформа сприятиме максимальній прозорості у біотехнологічній галузі, покращить захист споживачів та виконання Україною своїх зобов'язань за Угодою про асоціацію з ЄС.

Паралельно з законодавчими процесами профільні організації, зокрема Насіннєва асоціація України, пропагують створення програм з державної підтримки вітчизняного виробника, які також стосуються переробки традиційних не-ГМО культур. Адже завантаження переробних виробництв локальною сировиною більш вигідно економічно, аніж виписувати й організовувати складний процес з імпортом-експортом та ще й у тимчасовому режимі.

Разом із цим підтримка аграріїв, які вирощують не-ГМО ріпак в Україні, є перспективним кроком для посилення конкурентоспроможності країни. Акцент на не-ГМО ріпак відповідає глобальним тенденціям сталого землеробства, що позитивно впливає на імідж українського агросектору. Державна підтримка у вигляді фінансових стимулів, пільгового кредитування чи консультаційної допомоги дозволить фермерам розширювати виробництво та підвищувати якість продукції. Це буде сприяти розвитку галузі та стимулювати надходженню валютної виручки в економіку.

Можливо, саме зараз настав момент, коли економічні виклики змушують нас не просто говорити про ГМО, а спільно намалювати дорожню карту, де ми знаходимо золоту середину між тимчасовими рішеннями та стратегічним розвитком.