Майбутнє аграрної освіти України — це університети, інтегровані в міжнародну систему науки, що співпрацюють з агробізнесом, — Ліна Доценко, БРІДЖЕС

Для аграрних університетів України набуття міжнародного досвіду є сьогодні не менш важливим, ніж придбання нового обладнання або облаштування сучасних лабораторій. Про те, чому інвестиції у викладачів є найефективнішими та як партнерство з американськими університетами може змінити українську науку, розповіла Голова Правління Аграрного Дорадчого центру БРІДЖЕС, член координаційного комітету фонду Університету штату Пенсильванія (Penn State University) Woskob New Century Fund, к.е.н. Ліна Доценко.

Розмова відбулася під час заходу «Перспективи розвитку української аграрної освіти та науки: ініціатива Університету штату Пенсильванія (Penn State University) та Woskob New Century Fund, США», який зібрав керівників українських аграрних закладів вищої освіти.

Пані Ліно, чому саме зараз Woskob New Century Fund активізував роботу в Україні?

— Фонд працює вже 35 років. Але багато ініціатив Фонду було спрямовано на поширення української теми в Сполучених Штатах. Виставки, презентації, соціальні заходи — все, що сприяє ознайомленню з українською культурою, освітою, традиціями. В 2007-му році Фонд запустив програму WIRA, в рамках якої молоді викладачі аграрних університетів України мають можливість провести семестр в Університеті штату Пенсильванія (Penn State University), ознайомитись з методикою викладання, знайти цікаві матеріали для своїх досліджень, написати спільні наукові статті з американськими колегами. За ці роки випускниками програми стали 25 викладачів, які згодом стали професорами, ректорами або проректорами українських ВУЗів, відомими науковцями.

Програма WIRA впродовж всіх цих років була лише однією з американських програм. Але зараз багато міжнародних програм, які роками підтримували освіту і науку, були скорочені або поставлені на паузу. Зокрема, ті, які фінансувалися через USAID. Залишилося дуже мало міжнародних програм, які були б орієнтовані, зокрема, на розвиток аграрних університетів.

Тому зараз, на мій погляд, можливості, які надає програма WIRA та інші нові ініціативи фонду, є вкрай важливими та актуальними. Саме тому ми вирішили запросити на діалог керівників українських аграрних ВУЗів, щоб, з одного боку, надати більше інформації про програми Фонду, а з іншого боку, обговорити пріоритети університетів в контексті міжнародного розвитку.

Наскільки зацікавила ваша ініціатива українські аграрні ВУЗи?

Кількість керівників університетів, які відгукнулись на наше запрошення, була вражаючою. Учасники офлайн-заходу приїхали з усіх куточків України, включаючи прифронтові регіони. Це було дуже приємно, і також для нас це своєрідний показник того, що наші аграрні університети дійсно зацікавлені в міжнародній співпраці, в інвестиціях у розвиток власного потенціалу, незважаючи на вкрай складну ситуацію як в цілому в країні, так і в науковій сфері зокрема.

На круглому столі було важливо не просто донести до науковців можливості фонду, а і почути думки самих керівників університетів: які напрямки вони вважають пріоритетними, чого їм сьогодні найбільше бракує для виходу на міжнародний рівень, і що, на їх думку, можна зробити, щоб підтримати актуальні наукові дослідження, сприяти розвитку аграрного дорадництва і більше долучати реальний сектор бізнесу до співпраці з університетами в найближчі п'ять-десять років.

Розкажіть про сам фонд. Адже його історія нерозривно пов'язана з українською родиною.

— Це справді дуже особлива історія.

Пані Галина та пан Алекс Воскоби народилися в Україні. Під час Другої світової війни рятуючись від репресій та сталінського терору — зокрема, після того як його батька було репресовано радянською владою — він разом із матір'ю та братом подався на захід. Після завершення Другої світової війни вони опинилися в таборі для переміщених осіб в американській зоні окупації Німеччини. Згодом Олексій виїхав до Канади, але пізніше повернувся до Німеччини, щоб одружитися зі своєю нареченою Галиною. Після цього родина остаточно емігрувала до США. Саме там вони заснували успішний будівельний бізнес і ті, хто бував в кампусі Університету штату Пенсильванія (Penn State University), можуть бачити багато будинків, зведених саме їх компанією.

Досягнувши успіху, вони вирішили допомагати країні, яку ніколи не переставали вважати своєю Батьківщиною. У 2006 році вони створили спеціальний фонд підтримки України, Woskob New Century Fund, який координується Університетом штату Пенсильванія (Penn State University). Для родини Воскобів допомога рідній країні була більше, ніж благодійність. Вони все життя сприяли популяризації України в Сполучених Штатах, з одного боку, та розвитку української вищої аграрної освіти та науки, з іншого, адже вони розуміли, що саме агробізнес є дуже важливим стовпом української економіки та двосторонньої торгівлі.

Сьогодні цю місію продовжує їх родина. Син Джордж та його дружина Ніна Воскоб в цьому році збільшили обсяги фонду та спрямували ще більше зусиль на розширення програм підтримки української аграрної науки.

Чим Woskob New Century Fund відрізняється від більшості грантових програм, до яких звикли українські університети?

— Насамперед тим, що фонд інвестує не в обладнання, а саме в людей, в обдарованих молодих науковців та викладачів. Адже люди є найціннішим активом. Тому всі основні програми спрямовані на розвиток людського капіталу: стажування в Університеті штату Пенсильванія, фінансова підтримка проведення міжнародних досліджень, підвищення кваліфікації викладачів, підтримка участі у міжнародних конференціях та публікації спільних наукових робіт.

Сучасний університет розвивається тоді, коли його викладачі мають постійний контакт зі своїми міжнародними колегами, є частиною робочих міжнародних наукових груп і мають фінансові можливості відвідувати ті міжнародні конференції, які вважають за потрібне, нарівні з іноземними колегами.

Однією з найвідоміших програм фонду є WIRA. У чому її головна цінність?

— Щороку в рамках WIRA фонд відбирає двох українських викладачів аграрного профілю, які проводять цілий семестр в Університеті штату Пенсильванія. Для кожного учасника формується індивідуальна програма: підбирається ментор, навчальні курси, надається доступ до наукової бібліотеки, лабораторії тощо.

Але найголовніше — це середовище. Людина потрапляє до одного з найпотужніших американських університетів, працює поруч із провідними науковцями, бачить, як організована сучасна наукова діяльність, як співпрацюють університети й бізнес, як народжуються міжнародні дослідницькі проєкти.

Цей досвід потім повертається в Україну. Якщо подивитися на випускників програми, то серед них уже є ректори, проректори, керівники міжнародних підрозділів університетів. Це ще раз доводить, що інвестиції у молодих викладачів працюють на перспективу розвитку всієї системи аграрної освіти.

Ви багато років працюєте в міжнародному середовищі. Яка головна різниця між американською та українською системами вищої аграрної освіти?

Вона — у підході до навчання.

Я в минулому читала лекції як в українському аграрному університеті, так і в Сполучених Штатах, тому мала можливість побачити обидві системи зсередини. В Україні освіта взагалі історично більше орієнтована на запам'ятовування інформації. Студент має запам’ятати якомога більше фактів.

У США інший підхід. Під час іспитів студент може користуватися літературою, довідниками, відкритими джерелами. Але це не допоможе, якщо він не вивчав матеріал весь семестр, адже впродовж навчального року студент вчиться знаходити правильні джерела інформації і використовувати набуті знання, а не запам’ятовує тези. Там навчають не запам'ятовувати, а аналізувати, шукати рішення, працювати з інформацією. Тобто тренується логіка та аналітичні здібності, цінуються саме прикладні знання.

Також будь-який аграрний університет який готує студентів, також консультує фермерів. Дорадча Служба Університетів (Extension) спрямована на проведення досліджень та передачу їхніх результатів безпосередньо бізнесу. Тому бізнес тісно пов’язаний з аграрними університетами в США. Це не просто проведення Днів Поля раз на рік, це постійна нерозривна взаємодія. Мені здається, саме такий підхід потрібен і українській аграрній освіті.

Однією з нових ініціатив фонду є підготовка вебінарів Penn State українською мовою. Як виникла ця ідея?

— Далеко не всі українські викладачі, консультанти чи фермери вільно володіють англійською мовою.

Водночас Університет штату Пенсильванія має величезну бібліотеку якісних освітніх матеріалів, які використовуються американськими виробниками. Тому виникла ідея озвучити частину вебінарів українською мовою. Перші вебінари вже опубліковані на сайті Університету штату Пенсильванія і доступні тепер і для наших науковців та фермерів.

Це був дуже важливий крок, адже Penn State University став першим Американським університетом, який надає можливість прослуховувати свої вебінари українською мовою безпосередньо на сайті університету. Ми плануємо збільшувати кількість таких вебінарів.

— Якщо ці вебінари створювалися для американських фермерів, наскільки вони корисні українським виробникам та науковцям?

— Це дуже слушне питання. Є вебінари, які є менш корисні для українського виробника. Саме тому ми дуже ретельно відбирали матеріали, які стосуються, наприклад, виробництва молока, утримання ВРХ, кіз, тобто тих сфер виробництва, які є спільними для штату Пенсильванія та для України.

Ці вебінари короткі (одна година), максимально практичні й розраховані як на виробників, так і на використання як тренінговий матеріал для молодих дорадників.

Фонд також підтримує програму підвищення кваліфікації агрономів за участю американських експертів. Чим вона відрізняється від звичайних навчальних курсів?

— Це фактично програма підвищення кваліфікації працюючих агрономів, яку проходять агрономи США. Програма «Сучасний Агроном БРІДЖЕС» стартувала в України ще в 2020 році з ініціативи нашої компанії БРІДЖЕС. З того часу випускниками програми стали агрономи майже всіх українських аграрних компаній та багатьох фермерських господарств. Завдяки підтримці фонду в 2025 — 2026-му роках програма була поширена і на викладачів аграрних дисциплін українських університетів.

У США агроном не може професійно консультувати аграрний бізнес, якщо не має відповідної сертифікації та не проходить регулярного підвищення кваліфікації. Ця система працює десятиліттями і забезпечує дуже високий рівень професійної підготовки.

Разом із американськими університетами ми адаптували окремі елементи цієї моделі для України. Навчання проводять американські експерти, а фонд допомагає покривати частину витрат, пов'язаних із перекладом і організацією програми. Завдяки цьому викладачі аграрних університетів отримали можливість безкоштовно долучитися до курсів, які ще кілька років тому були доступні лише для аграрних компаній.

Для нас це був своєрідний пілотний проєкт. Ми побачили, що інтерес є — до першої програми приєдналися понад тридцять викладачів і агрономів із різних університетів. Це хороший сигнал, що такі ініціативи потрібні.

Чому для фонду настільки важливо працювати саме з викладачами? Адже можна було б більше підтримувати безпосередньо фермерів або компанії.

— Тому що хороший викладач щороку навчає десятки, а іноді й сотні студентів.

І якщо він сам постійно розвивається, має доступ до міжнародних знань, працює із сучасною наукою, цей ефект множиться. Ми говоримо не про одну людину — йдеться про формування нового покоління українських агрономів, економістів, технологів, науковців. Саме тому інвестиції у викладачів, на мою думку, мають один із найбільших довгострокових ефектів.

БРІДЖЕС працює з агрокомпаніями і фермерами, але не залучає фінансування фонду, оскільки бізнес має фінансові можливості для власного розвитку.

Ви неодноразово говорили про те, що українських науковців недостатньо видно на міжнародних конференціях. Чому це проблема?

— Наука давно перестала бути локальною. Сьогодні міжнародна конференція — це не просто виступ із доповіддю. Це знайомства, спільні дослідження, нові публікації, майбутні гранти, партнерства між університетами.

На наукових аграрних конференціях ми бачимо представників університетів із Бразилії, Німеччини, США, Канади, Австралії, країн Азії. Бразилія взагалі зробила величезний ривок, в тому числі завдяки тісній співпраці своїх університетів з американськими.

Українських вчених там поки що дуже мало. І мені хотілося б, щоб ситуація змінилася.

Для цього фонд запускає програму підтримки участі українських викладачів у міжнародних конференціях?

— Так. Ми побачили, що є науковці з цікавими ідеями, але часто вони не можуть поїхати на міжнародний захід через фінансові причини.

Тому Penn State University спільно з фондом зараз запускає нову програму Woskob Conference Sponsorship Program.

Що ви думаєте про співпрацю університетів із бізнесом? Чи взагалі працює в Україні цей зв'язок?

— Якщо подивитися на провідні аграрні університети США, то стає очевидно: вони не існують окремо від бізнесу, а працюють разом. Компанії формулюють запит на дослідження, університети шукають рішення, а потім ці рішення повертаються у виробництво. Це постійний процес.

В Україні ця взаємодія лише формується. Ми маємо талановитих учених, професійних викладачів, успішний аграрний бізнес, але часто ці три середовища існують паралельно, а не разом. Саме тому в рамках програми WIRA учасники можуть побачити, як в США ці ланки пов’язані між собою. Сподіваюсь, що з часом така модель поступово буде розвиватися і в Україні.

Як ви думаєте, чи готовий сьогодні успішний український агробізнес до співфінансування освіти?

— Треба вести діалог. Woskob New Century Fund та Університет штату Пенсильванія (Penn State University) завжди відкриті для співпраці з українським бізнесом. Адже саме бізнес є кінцевим бенефіціаром розвитку аграрної освіти та науки.

Запрошуємо до співпраці і всі компанії, яким небайдуже майбутнє українського аграрного сектору та наукової сфери.

Які внутрішні бар'єри в Україні стримують сьогодні розвиток аграрної освіти?

— На це питання краще можуть відповісти самі керівники університетів. Під час спілкування на круглому столі мене вразило те, що деякі керівники говорили не про нестачу ідей чи складність працювати під час воєнних дій. Навпаки, кожен з них розказав, скільки сучасних проєктів уже реалізують і як намагаються зробити навчання максимально практичним, наближеним до потреб бізнесу. Серед причин, які стримують деякі ініціативи, вони відмітили певні законодавчі обмеження, які регулюють діяльність університетів.

Наприклад, в одному з університетів є навчальні поля, але якщо через погодні умови потрібно терміново пересіяти посіви, заклад не може оперативно закупити насіння через процедури державних закупівель. А сільське господарство не може чекати завершення тендерів — воно живе за законами природи. Тож керівники університетів наголошують на необхідності оновлення законодавства, яке дозволить їм швидше реагувати на виклики, ефективніше використовувати власні кошти та активніше співпрацювати з бізнесом.

Якою ви бачите українську аграрну освіту через десять років, якщо всі ці міжнародні ініціативи справді запрацюють?

Я хочу бачити українських викладачів серед спікерів найкращих світових конференцій, українських учених — серед авторів міжнародних дослідницьких проєктів, українські університети — серед партнерів провідних навчальних закладів світу. Будемо продовжувати працювати над цим разом з американськими партнерами.